Журнал о туризме

Крім бaтьків, жінoчі гуртки «кaрaли» й xлoпців. Кoжeн дeнь мaв свoї імeнні нaклички. Дівчaтa, як і xлoпці, знaючи дaвні звичaї, нaмaгaлися в ці дні якoмoгa мeншe бувaти нa людяx. Oблюбувaвши нaйпoчeснішe місцe, oднa з мoлoдиць клaлa нa стіл пaлицю (зa кoлoдку мoгли слугувaти звичaйнe пoлінo чи кийoк), a рeштa пo чeрзі oбкручувaли її пoлoтняним шмaттям й oкликувaли: «Нaшa Кoлoдкa нaрoдилaся!» Після цього, замовивши горілки, виголошували тости й вітали одна одну з «народинами». Але в різних регіонах України були свої специфічні відмінності. Все це, зрозуміла річ, носило передусім жартівливий характер. Якщо батькам прив’язували колодочку до лівої ноги, то парубкам і дівчатам — на ліву руку або до пояса. Покараному синові батько — іноді жартома, а нерідко й усерйоз — вичитував:— Так тобі й треба! Бо скріпленню нової родини та вихованню дітей віддавалась особлива увага — це був непорушний суспільний закон, своєрідний культ подружнього життя. їм тут же чіпляли маленькі колодки і вимагали відкупної. Незважаючи на всі регіональні різновиди, його спільне смислове навантаження цілком зрозуміле й виправдане — турбота про одруження і народження дітей як продовжувачів роду. Оскільки це справді рідкісний, але такий, що має глибоке коріння національної традиції нашого народу обряд, то я наведу його повністю. Але переважно так вчиняли з тими, від кого сподівалися старостів. Вперше цей термін увійшов до писемних джерел чотири з лишком сторіч тому, хоч, на думку багатьох дослідників, пін сягає своїм корінням у дохристиянські часи чи навіть до матріархату, оскільки в ньому чітко простежуються елементи глибинних рудиментів — «законодавцями» колодок були не чоловіки, а жіноцтво. Хлопець мусив відборгувати дівчині заздалегідь придбаним намистом, стрічками чи хустиною. В понеділковий вечір обходили ті родини, в яких хлопці (почасти й дівчата) не шлюбувались. Килимник. У давніші часи цей обряд тривав протягом тижня. Ненька ж казала дочці: — Так тобі, дочко, й треба: не заслужила молодого, тепер тягни Колодія! Натомість юнка зобов’язана була на Великдень «віддати колодку» — подарувати у вишитій хустинці кілька писанок. Юнки йшли до хлопців і чіпляли колоду-китицю тому, «хто залишився парубкувати». Всі ці дні шинок одвідувало жіноцтво, щоб вчиняти обряд «від народин і до похорону». Деінде в такий спосіб «карали» і дівчат. Загалом такі обрядодії носили повчальний характер, адже зосереджувались на тих, хто не одружився або не мав дітей. Про це красномовно підтверджує поки що єдиний зафіксований у нашій періодиці звичай, що його подав С. Покаранням було — прив’язати матерям до ноги символічну колодку, «що не оженили своїх дітей»; за звичаєм, той, кому присуджено таку кару, не мав права знімати колодки доти, доки не відкупиться, тобто поставить могорич. Серед традиційних українських обрядів, які вже одійшли в минувшину, особливе місце належить унікальному, як за формою дійств, так і символікою, звичаю, що мав найпоширенішу назву «волочити колодку». Пізніше замість колодки робили китиці з вовни чи кольорового паперу. Це був, власне, завершальний термін, коли ще можна було справляти весілля. Перед тим як розійтись, молодиці знову пеленали Колодія пелюшками, взятими з трьох родин, де є немовлята, і, прикривши оповивачем, йшли з піснями по домівках. Скажімо, на Полтавщині жінки, які приходили в шинок, приносили вже готовий, прибраний  Колодій. Щоб там не було, але обряд Колодія, що широко відзначався на всьому терені України аж до середини XIX століття і який не має аналогів у інших народів, вельми цікавий і неповторний. При цьому в кожної жінки були готові невеличкі колодочки; якщо в цей час заходив хтось з чоловіків, то йому тут же чіпляли виріб, за що він мав одкупитися медівкою чи горілкою. Подібний обряд існував і в дівочих гуртах. Наступного дня до корчми вже сходилося більше людей, приходили й чоловіки. Місце, а це переважно було складоване дерево, віддавна називали «на колоди». Одна з них несподівано клала на стіл сповите полінце, а решта голосно викрикували: «Народився Колодій, народився!» — і, взявшись за руки, тричі обходили довкола з вигуками та піснями: «А вже наше дитя народилося, А вже дитя на світ божий та й з’явилося!» Потім робили складчину з принесеного із собою сиру, вареників, масла, яєць і горілки. Завершувалася вівторкова дія тим, що гурт, вирушивши з корчми, обходив односельців, переважно бездітні подружжя, а також батьків, що не пошлюбували синів та дочок протягом останніх м’ясниць. Але як тільки тепліло на вулиці, всі збиралися «на колодах».Відтак тим, хто пробайдикував цей сезон — не знайшов собі пари «на колодках» — пов’язували як своєрідну кару Колодія. І хоч дійство Колодія носило обрядовий з жартівливим відтінком характер, усе ж за ним стояла глибока моральна ознака. На них розважалися, знайомились одне з одним, влагоджували інтимні та громадські справи.
В завершении праздника в 16:00 гости музея увидят сожжение Чучела лохматого деда, который олицетворяет злые силы зимы. В эти дни кушали в основном молочные продукты, вареники с сыром и блинчики. Вареник у форме Месяца, а блин, похожий на Солнце и Звезды – это вечные символы, которым поклонялся человек. На протяжении сыропусной (сырной) недели осуществлялся обряд Колодки или Колодия. Народные мастера со всей Украины предложат гостям свои лучшие сувениры на память о посещении музея. д. Масленица — это переход от Зимы к Весне. Привязывание колоды холостым парням и девушкам символизирует брак, поэтому и сам ритуал интерпретируется как способ побуждения молодёжи к супружеству. Колодка — славянский обряд, приуроченный к Масленице в котором незамужним девушкам и холостым парням привязывали к ноге деревянную колоду или другой предмет в знак осуждения или наказания за то, что они не вступили в брак в положенное время. Наши предки верили: песнями, танцами и различными заклинаниями можно прогнать Зиму и вызвать Весну, а к тому же попраздновать и повеселиться в последний раз перед Великим Постом. Гостей музея ждут разнообразные народные забавы,конкурсы, обучение старинным украинским народным танцам и др. По христианскому календарю Масленица – это последняя неделя перед Великим Постом. Посетителям музея будут предложены разнообразные традиционные блюда, которые наши предки готовили на Масленицу: вареники с творогом, блинчики, пирожки и т. НЕ ЖЕНИВСЯ ЄСИ, ТО КОЛОДКУ НОСИ Весенний цикл традиционных праздников украинцы начинают с Масленицы.